Ісландія – це найзахідніша точка Європи, яка манить до себе мільйони туристів, вражає своїми ландшафтами та цінами.

Дослівна назва перекладається як льодова країна, але приїхавши туди з закарпатських снігів і морозів, ми попали в досить комфортні +3 градуса і осінні жовто-коричневі ландшафти, але давайте про все по черзі.

Ісландія сполучена прямим рейсом з Будапештом, через який ми і добрались в аеропорт Кефлавік. Провівши в повітрі біля 4,5 годин, трохи спізнившись із-за сильного зустрічного вітру, прибули на місце о восьмій вечора. Для Ісландії цей час це глибока темінь, сонячне світло ми побачили тільки через 14 або 15 годин. Ми летіли 1 січня, тому в небі над Рейк’явіком постійно спалахували салюти.

Щоб уникнути непотрібних витрат, ми взяли в оренду авто у місцевої прокатної компанії та відправились у Рейк’явік, де нас чекала кімната в хостелі в центрі міста. В столиці Ісландії проживає біля 120 000 осіб. Такий собі Ужгород на краю Європи, в якому всі знають один-одного.

Місто складається з невеликих одно-двоповерхових домиків. Багато ісландців рахують себе талановитими дизайнерами і самі облаштовують свої домівки, що їм непогано вдається. Громадські об”єкти теж справляють приємне враження своїми формами, особливо церква Хатльгримскиркья і концертний зал Харпа.

Ісландія має короткий світловий день, особливо взимку. Світати починає о 10-й, а темніти о 16-й, тому це необхідно враховувати при плануванні поїздки. Ми спланували маршрути таким чином, щоб до цікавих місць попасти засвітло, а технічні переїзди здійснювати вже в темноті.

День 1: Водоспади Уррідафосс – Сельяландфосс – Скогафосс – Чорний пляж Вік

Ми вирушили з Рейк’явіку о 9-й ранку, попередньо відмітившись біля човна-скелету “Сонячний мандрівник”, що символізує потяг до невідомого, до мрій та нових відкриттів.

Було трошки незручно, що час йде, а сонця як не було так і нема. Перший день нам показав реалії ісландської погоди. Шквальний вітер і проливний дощ, перевіряє одяг на міцність, а людей на витривалість, але завдяки цьому ми по-справжньому оцінили чисте небо наступних днів. Запланували проїхати біля 400 км, до льодової лагуни Йокурсарлон, по-дорозі зупиняючись біля водоспадів, вулканічних пляжів та базальтових скель.

Першим водоспадом був Уррідафосс на відстані біля 70 км від Рейк’явіку. По-українськи, його б назвали Форелевим водоспадом. Він є ісландським рекордсменом по кількості води, щосекунди скидаючи біля 360 кубів, але він досить широкий і невисокий, тому особливо не вражає. В майбутньому тут планують збудувати гідроелектростанцію, тому він може зникнути.

Ми рушили далі на схід по головній дорозі острова. Через 50 км на нас чекав водоспад Сельяландсфосс. Це популярне місце, оскільки знаходиться дуже близько до траси. Водоспад падає з висоти 60 м і за ним є стежка, яка дозволяє пройти поза струменем води. Водоспад знаходиться на однойменній річці, що бере свій початок в льодовику вулкану з невимовним іменем Ейяфяллайокуль, який своїм виверженням, декілька років тому, паралізував авіасполучення в Європі.

Неподалік знаходиться музей даного вулкану, який створила місцева сім”я, що втратила майно в результаті його виверження.

Погодні жахи вже були в самому розпалі, і рятувала від неї тільки порція віскі, що зігрівала зсередини.

Проїхавши ще декілька кілометрів, зупинились біля водоспаду Скогафосс, що є візитівкою Ісландії. З висоти 60 метрів падає водяний потік шириною 25 метрів. Колись по цим скелям проходила берегова лінія Ісландії, яка відступила трохи далі, а вода що падає з цих скель створила чудовий водоспад. В сонячну погоду тут буває одна-дві веселки, але не цього разу. Незграбні туристи, шкандибаючи по обледенілим камінням, добиралися до водоспаду та вщент промоклі тікали до свого авто.

Останнє випробування було самим складним. Ми приїхали на узбережжя села Вік, в якому проживає всього біля 300 осіб, але його чорні вулканічні пляжі щодня відвідують тисячі туристів. Основний пляж називається Рейнісфьяра і є самим вологим місцем в Ісландії. Кажуть, що дощ тут падає 340 днів у році. Від місця зупинки авто до пляжу, ми пройшли біля 500 метрів під проливним дощем і шквальним вітром. Разом з нами там була сотня-дві туристів, які теж не могли пропустити цей пляж, не дивлячись на погоду. Ісландці вірять, що в цьому місті є якась особлива сила і самі сюди не дуже ходять. З води стирчать закам”янілі пальці троля, що схопив корабель, але не встиг його витягнути на берег, оскільки сонце перетворило його на камінь.

Узбережжя складається з чорного вулканічного піску та оточено скелями з шестигранних базальтових колон. Серед колон є декілька печер, в яких можна знайти притулок від дощу та вітру.

Остаточно змокші, ми вирішили залишити декілька місцевих цікавинок на наступний день та вирушили в двохсоткілометрову дорогу на схід. Починало темніти, але на наше задоволення, через пару десятків кілометрів, небо гарно очистилося і хмар майже не залишилось. Ясна погода супроводжувала нас наступні два дні.

День 2: Льодова лагуна Йокульсарлон – льодовик Ватнайокудль – чорний пляж та мис Дірхоулаей

Двохсот кілометрову поїздку, попереднього вечора, ми здійснили для того, щоб зустріти сонце в льодовій лагуні Йокульсарлон. Це Мекка для фотографів у Ісландії. В цьому місці, любителям особливих кольорів і гри сонячного світла просто “зносить дах”.

Льодовик постійно зсувається в море, створивши недалеко від узбережжя величезну лагуну. В цій лагуні, глибиною 200 метрів і площею біля 18 квадратних кілометрів, плавають крижини, що відкололися від льодовика. Спресована тисячоліттями крига, має чудесний блакитний колір і коли сонячні промені проходять через них, то нема людини, яка залишиться байдужою.

Крига складається з багатьох шарів, і можна побачити сліди виверження вулканів, які відмічені темними смугами попелу.

Через протоку, криги вимиваються в море під час відливів і виносяться на чорний берег під час припливів.

Видовище зачаровує. Фотографів возять сюди на спеціальні тури.

Зустрівши сонце на узбережжі і зробивши кучу фотокадрів, ми відправились назад до чорних пляжів, відвідуючи язики льодовика Ватнайокудль. В правому нижньому кутку фотографії знаходиться людина, щоб оцінити масштаб льодовика.

Цього дня погода була на нашому боці і ми зустріли чудовий захід сонця на мисі Дірхоулаей.

Пальці тролля, з цього ракурсу, отримали новий вигляд.

На мисі розташований маяк, а по сторонам відкривається чудовий краєвид.

На цьому ми закінчили другий день та відправились спати неподалік Золотого кільця Ісландії.

День 3: Гарячі джерела Гейзір та Строккур – водоспад Гулльфосс – національний парк Тінгвеллір – Блакитна лагуна

Золоте кільце Ісландії – це декілька природній пам’яток, які можна відвідати протягом дня, виїхавши з Рейк’явіку вранці та повернутись у нього ввечері. Ми залишили їх на останній день, щоб бути ближче до аеропорту.

Почали з відвідин гейзерів, що знаходяться в парку Хьойкадалюр. Великий Гейзір – другий за розміром гейзер у світі, що дав своє ім”я всім подібним гарячим джерелам. На сьогодні він “працює” дуже неперіодично, переважно після вулканічної активності на острові. Поряд знаходиться менший, але систематичний гейзер Строккур, що “випльовує” пару кожні 4-6 хвилин на висоту до тридцяти метрів.

Наступною зупинкою став водоспад Гулльфос, що переводиться як золотий та рахується найгарнішим в Ісландії. Потужна маса води обривається з двох виступів, висотою 21 та 11 метрів. Декілька разів, приватні інвестори пробували збудувати тут гідроелектростанцію, але з часом держава взяла його під свою охорону.

На стоянці біля водоспаду, можна побачити транспорт, яким возять туристів у недоступні гірські місця.

Поштовхавшись ліктями з туристами, що бажають подивитись та сфотографуватись біля водоспаду, ми відправились в національний парк Тінгвеллір.

Це місце розлому або розходження європейської та північно-американської тектонічних плит. Ісландці завжди вважали його місцем з особливою енергетикою. Протягом майже тисячоліття тут збиралося народне віче для вирішення життєво-важливих питань.

Часто місця розлому заповнені водою і можна здійснити підводні оглядини або навіть торкнутись руками до двох стін розлому.

Для дайверів навіть придумали спеціальний дорожній знак.

В якості родзинки третього дня, ми залишили Голубу лагуну, яка знаходиться на відстані 20 км від аеропорту Кефлавік. Сподівались зігрітись у гарячій воді і відправитись додому, але виявилося, що атракція настільки популярна, що нас не пустили без попередньої резервації.

Я задавав собі питання, чи можна підступитись до лагуни без оплати 40 або 70 євро вхідних. Лагуна розкинулась навколо спа-комплексу і дістатись до неї можна навіть з узбіччя дороги. Нюанс в тому, що вода в доступних місцях холодна, а всередині спа-комплексу має температуру 38-40 градусів. Можливо, якщо пройтись по лавовому полю, то вдасться знайти місця з гарячою водою, але думаю це того не варто.

Я занурив руку у холодну воду Голубої лагуни і повинен сказати, що ще декілька годин пальці були дуже гладкими, ніби їх покрили воском.

Як підсумок зазначу, що нам дуже сподобалось і ми приїдемо ще раз, але вже на північне узбережжя. До того ж, якщо підійти з розумом, то все не так дорого, як здається на перший погляд.

Про наші витрати та як не збанкрутіти відвідуючи Ісландію, читайте в наступній статті на podorozhuy.com.ua

Читайте більше заміток в Фейсбук.

Читайте також:

Оренда авто в Грузії: власний досвід

Як спланувати подорож Європою

Бельгійська пивна подорож

Оксамитовий жовтень Провансу