Закарпаття ніколи не мало зоопарку, але є багато місць де можна подивитись на тварин або навіть поприставати до них. Крайнього квітневого дня, ми проїхались по декільком цікавим місцям, щоб розважити дітей і скласти компанію гостям з столиці.

Музей лаквару та волохаті свині, с.Ботар

Виїхали зранку з Мукачева, щоб на 10 годин попасти в с.Ботар де вирощують волохатих свиней мангалиць, сірих мад”ярських корів та варять лекварі.

Мангалиця – це традиційна угорська свиня. Вона була дуже популярна протягом століть, оскільки непривередлива до їжі, стійка до хвороб і любить свіже повітря.

Але закони економіки невблаганні, і протягом минулого століття ця порода була замінена на більш вигідні. Років двадцять тому, у всій Угорщині залишалося декілька десятків самок мангалиць.

Угорські бізнесмени-ентузіасти, взялися за відновлення поголів”я. Мангалиця отримала статус справжньої угорської свині і була взята під особливий контроль.

Її любов до свіжого повітря і бігу, призводить до дуже повільного набору ваги. Коли звичайна промислова свиня, досягає ваги 100 кг за 6 місяців, то мангалиці потрібно до 1,5 років. Зате, м”ясо набагато смачніше.

Висока ціна, призводить до того, що значна частина продукту експортується з Угорщини, тому що самим угорцям вона не по кишені. Окороки продають в Іспанію на хамон, а м”ясо в Японію. Весь експорт мангалиць з Угорщини, здійснюється через того ж таки, бізнесмена-ентузіаста ))).

Те саме з сірою мад”ярською коровою. Вона не вистояла в конкурентній боротьбі і майже була винищена, поки її не взяли під захист. Вона дає дуже мало молока і м”яса, у порівнянні з сучасними породами.  Стадо було на випасі, а ми знайшли тільки їх залишки.

В дегустаційному залі, є невеличкий музей лекварю, хоч цей статус підходить йому з великою натяжкою. Це куток, в якому газди збирають взірці лекварів, куплених в різних країнах світу.

Ми замовили дегустацію лекварів і csulok tal (рулькову тарілку). Дегустація і страви, не виділяються чимось особливим, крім ціни.

Дегустація коштувала 90 грн, а страва ще 210 грн на особу.

Заїхавши не в той поворот, зустріли отару овець. Голоси у них, як у маленьких дітей.

с.Вилок

Біля погран-переходу Вілок, зупинилися подивитись на угорський монумент, присвячений перемозі куруців над австрійським військом Габсбургів. Я чув версію, що війська Ракоці знаходилися на іншому березі річки і навіть не вступили у битву, але мусимо притримуватись офіційної версії.

Особисто мене, здивувала пам”ятна табличка, встановлена на монументі, яка відмічає рівень води під час повеней 1998 і 2001 років.

Розумію, що повінь, яку я бачив у Мукачеві, не йде в порівняння з стихією, що вирувала на Виноградівщині.

Проїжджали через село Петрово (Пийтерфолво). Думаю, мало хто знає, що тут був один з найбільших і успішних колгоспів Закарпаття. Крім сільського господарства, там виробляли меблі, які ще до розпаду союзу постачали в ІКЕА. Круто?

Буйволяча ферма, с.Олешник

Далі був Олешник. Тут знаходиться ферма, на якій вирощують карпатських буйволів.

Згідно “затравки”, це нащадки індійських буйволів, які відбилися від стада, під час кампанії Олександра Македонського і розмножилися в Карпатах. Раніше це була досить розповсюджена тварина в мараморошському регіоні, а тепер їх залишилося декілька десятків.

Буйвол – тварина привередлива і особлива. Звикає до людей, особливо до доярок, протягом довгих 2-х років. Дає дуже небагато молока. І розмножується природнім способом у полі.

В Олешнику, стадо нараховує 41 тварину. Це найбільше поголів”я буйволів у Закарпатті. А планують, довести стадо до 200 голів.

Якщо добре пам”ятаю, то дегустація і екскурсія коштувала нам 55 грн.

Продовження буде…

Читайте більше коротких заміток про подорожі по Європі та Закарпаття в блозі Подорожуй.